Вiд Луки 8
8
1І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були,
2та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, 3і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. 4І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
5Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. 6Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. 7А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. 8Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! 9Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? 10А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. 11Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. 12А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. 13А що на кам’янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. 14А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. 15А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості. 16А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить. 17Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв. 18Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має. 19До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього. 20І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе. 21А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує! 22І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили.
23А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. 24І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! 25А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають? 26І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. 27І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах. 28А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене! 29Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його. 30А Ісус запитався його: Як тобі на ім’я? І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів. 31І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. 32Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. 33А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась. 34Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили. 35І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались... 36Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий. 37І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся. 38А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: 39Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! 40А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
41Аж ось прийшов муж, Яір на ім’я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. 42Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. 43А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, 44підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! 45А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. 46Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене... 47А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. 48Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі! 49Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя! 50Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона. 51Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. 52А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить! 53І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. 54А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! 55І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти. 56І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.
Currently Selected:
Вiд Луки 8: UBIO
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in
British and Foreign Bible Society 1962
Вiд Луки 8
8
1І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були,
2та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, 3і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили. 4І, як зібралось багато народу, і з міста до Нього поприходили, то Він промовляти став притчею.
5Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. 6Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости. 7А інше упало між терен, і вигнався терен, і його поглушив. 8Інше ж упало на добрую землю, і, зійшовши, уродило стокротно. Це сказавши, закликав: Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає! 9Запитали ж Його Його учні, говорячи: Що визначає ця притча? 10А Він відказав: Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони і не бачили, слухали і не розуміли. 11Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. 12А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. 13А що на кам’янистому ґрунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають. 14А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають. 15А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості. 16А світла засвіченого ніхто не покриває посудиною, і не ставить під ліжко, але ставить його на свічник, щоб бачили світло, хто входить. 17Немає нічого захованого, що не виявиться, ні таємного, що воно не пізнається, і не вийде наяв. 18Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має. 19До Нього ж прийшли були мати й брати Його, та через народ не могли доступитись до Нього. 20І сповістили Йому: Твоя мати й брати Твої он стоять осторонь, і бажають побачити Тебе. 21А Він відповів і промовив до них: Моя мати й брати Мої це ті, хто слухає Боже Слово, і виконує! 22І сталось, одного з тих днів увійшов Він до човна, а з Ним Його учні. І сказав Він до них: Переплиньмо на другий бік озера. І відчалили.
23А коли вони плинули, Він заснув. І знялася на озері буря велика, аж вода заливати їх стала, і були в небезпеці вони. 24І вони підійшли, і розбудили Його та й сказали: Учителю, Учителю, гинемо! Він же встав, наказав бурі й хвилям, і вони вщухнули, і тиша настала! 25А до них Він сказав: Де ж ваша віра? І дивувались вони, перестрашені, і говорили один до одного: Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають? 26І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. 27І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах. 28А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Благаю Тебе, не муч мене! 29Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його. 30А Ісус запитався його: Як тобі на ім’я? І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів. 31І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. 32Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. 33А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась. 34Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили. 35І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались... 36Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий. 37І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся. 38А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: 39Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив! 40А коли повернувся Ісус, то люди Його прийняли, бо всі чекали Його.
41Аж ось прийшов муж, Яір на ім’я, що був старшим синагоги. Він припав до Ісусових ніг, та й став благати Його завітати до дому його. 42Бо він мав одиначку дочку, років десь із дванадцять, і вмирала вона. А коли Він ішов, народ тиснув Його. 43А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, 44підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча! 45А Ісус запитав: Хто доторкнувся до Мене? Коли ж відмовлялися всі, то Петро відказав: Учителю, народ коло Тебе он товпиться й тисне. 46Ісус же промовив: Доторкнувсь хтось до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене... 47А жінка, побачивши, що вона не втаїлась, трясучись, підійшла та й упала перед Ним, і призналася перед усіма людьми, чому доторкнулась до Нього, і як хвилі тієї одужала. 48Він же промовив до неї: Дочко, твоя віра спасла тебе; іди з миром собі! 49Як Він ще промовляв, приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя! 50Ісус же, почувши, йому відповів: Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона. 51Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. 52А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: Не плачте, не вмерла вона, але спить! 53І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. 54А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: Дівчатко, вставай! 55І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила... І звелів дать їй їсти. 56І здивувались батьки її. А Він наказав їм нікому не розповідати, що сталось.
Currently Selected:
:
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in
British and Foreign Bible Society 1962