Буття 49
49
1І прикликав Яков сини свої і каже: 2Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль. 3Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всїх ти переважив, 4Та филюєшся водою, задню пасти будеш; лїг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю! 5Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зрадї кривдї стала. 6Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзяттї мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину. 7Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлї розсїю, звергну у Якові. 8Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти. 9Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить? 10В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах. 11В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім. 12Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби. 13Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидонї. 14Іссахар - осел костлявий між двома хлївами. 15Бачить, що в землї родющій люба річ спочити; і на панщинї гне спину під тягар, працює. 16Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові. 17Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сїдлї не всидить. 18На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже! 19Гад - напре на його військо, він побє потужне. 20Ассер у життї роскішнім їсти ме хлїб з туком, ласощі царські усїм він вистачати буде. 21Нафталїй гіллє розкине пишним дубом. 22Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру. 23Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій 24Він удержав у потузї. Руцї не послабли. 25Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує. 26Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами! 27Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї - він жере поживу, в вечір - здобич дїлить. 28Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх. 29І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому, 30В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище. 31Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею. 32Куплене поле й печера на йому в синів Гетових. 33І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.
Currently Selected:
Буття 49: UKRK
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in
Буття 49
49
1І прикликав Яков сини свої і каже: 2Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль. 3Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всїх ти переважив, 4Та филюєшся водою, задню пасти будеш; лїг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю! 5Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зрадї кривдї стала. 6Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзяттї мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину. 7Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлї розсїю, звергну у Якові. 8Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти. 9Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить? 10В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах. 11В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім. 12Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби. 13Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидонї. 14Іссахар - осел костлявий між двома хлївами. 15Бачить, що в землї родющій люба річ спочити; і на панщинї гне спину під тягар, працює. 16Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові. 17Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сїдлї не всидить. 18На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже! 19Гад - напре на його військо, він побє потужне. 20Ассер у життї роскішнім їсти ме хлїб з туком, ласощі царські усїм він вистачати буде. 21Нафталїй гіллє розкине пишним дубом. 22Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру. 23Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій 24Він удержав у потузї. Руцї не послабли. 25Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує. 26Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами! 27Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї - він жере поживу, в вечір - здобич дїлить. 28Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх. 29І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому, 30В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище. 31Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею. 32Куплене поле й печера на йому в синів Гетових. 33І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.
Currently Selected:
:
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in