Єремiя 14
14
1Слово Господнє, що надійшло до Еремії під час великої засухи: 2Плаче Юда, ворота його розпались, почорнїли на землї, а розпучливі клики роздаються в Ерусалимі. 3Можні посилають слугів своїх по воду; вони приходять до криниць, та й не знаходять води; вертаються з порожньою посудиною, туманїють, застиджені й покривають собі голову (в розпуцї). 4Потріскалась од спеки земля, бо не було дощу; хлїбороби сумують і покривають собі голови. 5Ба й сугачка (ланя) роджає в полі, та й кидає своє маленьке, бо нема травицї. 6Дикі осли стоять по горах, вдихаючи, мов шакалі, вітерець; потухли очі в їх, бо нема трави. 7Хоч наші лиходїйства сьвідкують проти нас, та ти, Господи, вчини з нами ласку задля імені твого, зрада бо наша велика, ми согрішили перед тобою. 8Ой надїє Ізрайлева, ти, спасе його в нуждї! Чом ти - нїби чужинець у сїй землї, наче переходень, що зайшов, аби переночувати? 9Чого се ти - мов перелякана людина, мов той воївник, що не здолїє помогти? Та ж ти проміж нами, Господи, й ми звемось імям твоїм; не покидай же нас? 10Господь же так говорить сьому людові: За те, що вони люблять блукати, не впиняють ніг своїх, за те Господь не любить їх; за те він пригадує їм тепер провини їх і карає гріхи їх. 11І сказав до мене Господь: Шкода молитись тобі за сей люд, щоб йому добре було. 12Як будуть вони постити, я не вважати му на їх мольби, та й як приносити муть усепалення й хлїбові жертви, я не прийму їх. Нї, мечем і голодом, і мором вигублю їх. 13І промовив я: Ой Господи Боже! пророки ж говорять їм: Не побачите меча, та й голоду не буде в вас, а повсячасний мир дам вам на сьому місцї. 14Господь же відказав менї: ті пророки лож пророкують в імя моє. Не посилав я їх і не повелївав їм, і не говорив до них; вони пророкують вам ложні видива, віщування та пусті мрії серця свого. 15Тим то так говорить Господь про сї пророки; вони пророкують імям моїм, а я не посилав їх; вони провадять: Нї меч, нї голод не вдарить сієї землї; за те од меча й голоду погинуть сї пророки; 16Та й люде, що їм пророкують вони, поляжуть по улицях Ерусалимських од голоднечі й меча, й нїкому буде ховати їх, - самі вони, жени їх, сини їх і дочки їх, і вилию на них ледарство їх. 17Ти ж промов до них се слово: Нехай же проливають очі мої сльози день і ніч без упину, тяжким бо ударом побита буде дївиця, дочка люду мого, болючим ударом. 18Вийду в поле, аж се побиті мечем; увійду в місто, аж тут - умлїваючі від голоду; й пророки й сьвященники тиняються по країнї, що не знають її. 19Хиба ж ти відопхнув зовсїм Юду? Хиба ж гидує душа твоя Сионом? Чом же побив єси нас так, що нема нам лїку? Ждемо миру, та нема добра; ждемо одужання, - аж се трівога. 20Признаємось, Господи, в нашій безбожностї, і в провині батьків наших, що ми согрішили перед тобою. 21Не відпихай же нас задля імені твого; не зневажай престола величі твоєї; спогадай, не розривай завіту твого з нами! 22Чи то ж є між марними богами поганськими такі, щоб дощ спускали? чи то ж небо само собою дає дощ? Хиба ж се не ти, Господи, Боже наш? На тебе ми вповаємо, бо ти все те твориш.
Currently Selected:
Єремiя 14: UKRK
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in
Єремiя 14
14
1Слово Господнє, що надійшло до Еремії під час великої засухи: 2Плаче Юда, ворота його розпались, почорнїли на землї, а розпучливі клики роздаються в Ерусалимі. 3Можні посилають слугів своїх по воду; вони приходять до криниць, та й не знаходять води; вертаються з порожньою посудиною, туманїють, застиджені й покривають собі голову (в розпуцї). 4Потріскалась од спеки земля, бо не було дощу; хлїбороби сумують і покривають собі голови. 5Ба й сугачка (ланя) роджає в полі, та й кидає своє маленьке, бо нема травицї. 6Дикі осли стоять по горах, вдихаючи, мов шакалі, вітерець; потухли очі в їх, бо нема трави. 7Хоч наші лиходїйства сьвідкують проти нас, та ти, Господи, вчини з нами ласку задля імені твого, зрада бо наша велика, ми согрішили перед тобою. 8Ой надїє Ізрайлева, ти, спасе його в нуждї! Чом ти - нїби чужинець у сїй землї, наче переходень, що зайшов, аби переночувати? 9Чого се ти - мов перелякана людина, мов той воївник, що не здолїє помогти? Та ж ти проміж нами, Господи, й ми звемось імям твоїм; не покидай же нас? 10Господь же так говорить сьому людові: За те, що вони люблять блукати, не впиняють ніг своїх, за те Господь не любить їх; за те він пригадує їм тепер провини їх і карає гріхи їх. 11І сказав до мене Господь: Шкода молитись тобі за сей люд, щоб йому добре було. 12Як будуть вони постити, я не вважати му на їх мольби, та й як приносити муть усепалення й хлїбові жертви, я не прийму їх. Нї, мечем і голодом, і мором вигублю їх. 13І промовив я: Ой Господи Боже! пророки ж говорять їм: Не побачите меча, та й голоду не буде в вас, а повсячасний мир дам вам на сьому місцї. 14Господь же відказав менї: ті пророки лож пророкують в імя моє. Не посилав я їх і не повелївав їм, і не говорив до них; вони пророкують вам ложні видива, віщування та пусті мрії серця свого. 15Тим то так говорить Господь про сї пророки; вони пророкують імям моїм, а я не посилав їх; вони провадять: Нї меч, нї голод не вдарить сієї землї; за те од меча й голоду погинуть сї пророки; 16Та й люде, що їм пророкують вони, поляжуть по улицях Ерусалимських од голоднечі й меча, й нїкому буде ховати їх, - самі вони, жени їх, сини їх і дочки їх, і вилию на них ледарство їх. 17Ти ж промов до них се слово: Нехай же проливають очі мої сльози день і ніч без упину, тяжким бо ударом побита буде дївиця, дочка люду мого, болючим ударом. 18Вийду в поле, аж се побиті мечем; увійду в місто, аж тут - умлїваючі від голоду; й пророки й сьвященники тиняються по країнї, що не знають її. 19Хиба ж ти відопхнув зовсїм Юду? Хиба ж гидує душа твоя Сионом? Чом же побив єси нас так, що нема нам лїку? Ждемо миру, та нема добра; ждемо одужання, - аж се трівога. 20Признаємось, Господи, в нашій безбожностї, і в провині батьків наших, що ми согрішили перед тобою. 21Не відпихай же нас задля імені твого; не зневажай престола величі твоєї; спогадай, не розривай завіту твого з нами! 22Чи то ж є між марними богами поганськими такі, щоб дощ спускали? чи то ж небо само собою дає дощ? Хиба ж се не ти, Господи, Боже наш? На тебе ми вповаємо, бо ти все те твориш.
Currently Selected:
:
Highlight
Share
Copy
Want to have your highlights saved across all your devices? Sign up or sign in