Єремiя 6
6
1Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель. 2Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову. 3Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє. 4Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь. 5Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її! 6Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства. 7Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє. 8Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй. 9Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші. 10До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє - се в них жарт; не любе воно їм. 11Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним. 12Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь. 13Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману. 14Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир! а нїякого мира нема. 15Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь. 16Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо. 17Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати. 18Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде. 19Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали. 20Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую. 21Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом. 22Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї; 23Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова. 24Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля. 25Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги. 26Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник. 27Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх. 28Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, - всї попсовані. 29Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились. 30Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.
Поточний вибір:
Єремiя 6: UKRK
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть
Єремiя 6
6
1Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель. 2Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову. 3Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє. 4Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь. 5Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її! 6Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства. 7Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє. 8Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй. 9Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші. 10До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє - се в них жарт; не любе воно їм. 11Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним. 12Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь. 13Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману. 14Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир! а нїякого мира нема. 15Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь. 16Так говорить Господь: З'упинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо. 17Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати. 18Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде. 19Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, - овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали. 20Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую. 21Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом. 22Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї; 23Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова. 24Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля. 25Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги. 26Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник. 27Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх. 28Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, - всї попсовані. 29Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились. 30Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.
Поточний вибір:
:
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть