Йов 29
29
1І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив: 2О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене; 3Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви; 4Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм; 5Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене; 6Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї! 7Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі, 8Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять; 9Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої. 10Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх. 11Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає; 12Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного. 13Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду. 14Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем. 15Я був очима слїпому й ногами кульгавому; 16Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо. 17Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу. 18От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску; 19Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму. 20Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене. 21Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї. 22Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них. 23Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої. 24Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили. 25Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.
Поточний вибір:
Йов 29: UKRK
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть
Йов 29
29
1І повів Йов далїй поважну мову свою й говорив: 2О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене; 3Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви; 4Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм; 5Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене; 6Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї! 7Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище собі, 8Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять; 9Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої. 10Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх. 11Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає; 12Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного. 13Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду. 14Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем. 15Я був очима слїпому й ногами кульгавому; 16Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо. 17Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу. 18От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску; 19Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму. 20Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене. 21Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї. 22Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них. 23Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої. 24Бувало, всьміхнусь до них - а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили. 25Я назначав поступки їх, і засїдав на передньому місцї, та жив, нїби царь проміж своїм військом, як утїшитель плачучих.
Поточний вибір:
:
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть