Приповiстi 1
1
1Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського, 2Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні; 3Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї; 4Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність; 5Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради; 6Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх: 7Почин премудростї - Господень страх; безумні нехтують і розум і науку. 8Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту; 9Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі. 10Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх; 11Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного - безвинного, 12Проковтнемо його живого, мов безодня, - цїлого, мов би провалився в пропасть; 13Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом; 14Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, - 15Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї, 16Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові. 17Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла; 18Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам. 19Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали. 20Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах; 21Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи: 22Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне? 23Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої. 24Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав; 25Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли. 26За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас; 27Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота. 28Тодї кликати муть мене, - та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, - та не знайдуть мене. 29За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли, 30Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми; 31За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми. 32Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх; 33Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.
Поточний вибір:
Приповiстi 1: UKRK
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть
Приповiстi 1
1
1Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського, 2Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні; 3Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї; 4Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність; 5Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради; 6Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх: 7Почин премудростї - Господень страх; безумні нехтують і розум і науку. 8Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту; 9Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі. 10Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх; 11Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного - безвинного, 12Проковтнемо його живого, мов безодня, - цїлого, мов би провалився в пропасть; 13Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом; 14Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, - 15Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї, 16Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові. 17Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла; 18Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам. 19Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали. 20Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах; 21Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи: 22Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне? 23Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої. 24Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав; 25Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли. 26За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас; 27Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота. 28Тодї кликати муть мене, - та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, - та не знайдуть мене. 29За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли, 30Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми; 31За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми. 32Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх; 33Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.
Поточний вибір:
:
Позначайте
Поділитись
Копіювати
Хочете, щоб ваші позначення зберігалися на всіх ваших пристроях? Зареєструйтеся або увійдіть