Плач Єремії 3:1-20

Я чоловік, який зазнав страждань, від палиці, що нею Він бив мене у гніві. Він вів мене, іти примусив у темряві, а не при світлі. Заносить знову й знов Свою правицю Він на мене. Він моє тіло й шкіру виснажив, Він потрощив кістки мої. Він обложив мене і оточив нуждою й тягарями. По темних закутках мене сидіть примусив, неначе тих, що вже давно померли. Він мур побудував навколо мене, щоб мені не вийти, і в бронзові тяжкі кайдани взяв мене. І навіть як кричу й благаю про спасіння, Він не відповідає. Дороги ті, якими йти хотів я, Він камінням завалив. Він викривив стежки мої. Він, наче той ведмідь, що ладен кинутись на мене, Він, наче лев, що в засідці сидить. На манівці Він заманив мене, пошматував і безпорадного самого кинув. Напнув Він лук Свій, з мене ціль для стріл зробивши. І стрілами з сагайдака Свого мені Він вцілив просто в серце. Весь мій народ сміється з мене, вони про мене цілий день глузливі пісеньки співають. Мене Він сповнив гіркотою, полином покарання напоїв. Він розкришив на гальку мої зуби, у порох Він мене втоптав. Я будь-яку надію на розраду втратив. Забув я вже, що то таке добро. Сказав собі: «Залишили мене і міць моя, й на Господа надія». Гірка отрута покарання — пам’ять про приниження й бездомність. Душа моя усі мої турботи пам’ятає, душа моя в мені зігнулась долу.