Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до людини, яка посіяла на своєму полі добре насіння.
Коли ж люди спали, прийшов її ворог, посіяв плевели між пшеницею і пішов.
А коли зійшов посів і приніс плід, тоді стало видно й плевели.
Раби господаря дому прийшли і сказали йому: Господарю, хіба не добре насіння ти посіяв на своєму полі? Звідки ж на ньому плевели?
Він сказав їм: Це зробив якийсь ворог. Раби сказали йому: Хочеш, ми підемо й визбираємо їх?
Та він сказав: Ні, щоб, визбируючи плевели, ви не вирвали з ними і пшеницю.
Залиште і те, і інше рости разом до жнив, а під час жнив я скажу женцям: Зберіть спочатку плевели і позв’язуйте їх у снопи, щоб спалити їх, а пшеницю зберіть у мою комору.
Ще одну притчу Він виклав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке людина взяла й посіяла на своєму полі.
Воно є найменшим з усього насіння, та, коли виросте, є найбільшою з усіх городніх рослин і стає деревом, так що прилітають пташки небесні і гніздяться на його гілках.
Ще одну притчу Він розказав їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла й поклала в три сати борошна, поки не вкисло все тісто.
Усе це Ісус говорив до народу притчами і без притчі не говорив до них,
щоб збулося сказане через пророка: Відкрию в притчах Свої вуста, розкажу приховане від заснування світу.
Тоді Ісус відпустив народ і ввійшов у дім, і підійшли до Нього Його учні і сказали: Поясни нам притчу про плевели на полі.
Він же сказав їм у відповідь: Той, що сіє добре насіння, — це Син Людський;
поле — це світ, добре насіння — це сини царства, а плевели — це сини лукавого;
ворог, що посіяв їх, — це диявол, жнива — це кінець світу, а женці — це ангели.
Тож, як збирають плевели і спалюють вогнем, так буде і в кінці цього світу:
пошле Син Людський Своїх ангелів, і вони зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,
і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
Тоді праведники засяють, як сонце, у Царстві свого Отця. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!