Павло й Тимофій, раби Ісуса Христа, — усім святим у Христі Ісусі, які у Филиппах, з єпископами і дияконами:
благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа!
Дякую моєму Богу при кожній згадці про вас,
у кожній своїй молитві за всіх вас завжди молячись з радістю,
за вашу участь у проповіді Євангелія від першого дня і донині,
будучи впевнений у тому, що Той, Хто почав у вас добре діло, буде здійснювати його аж до дня Ісуса Христа.
Бо справедливо для мене думати так про всіх вас, тому що я маю вас у серці і в моїх кайданах, і при захисті та утвердженні Євангелія, адже всі ви мої співучасники в благодаті.
Свідок мені Бог, як я тужу за всіма вами в любові Ісуса Христа
і молюся про те, щоб ваша любов ще більше й більше збагачувалася пізнанням і всяким розумінням,
щоб, розпізнаючи, що краще, ви були чисті й бездоганні в день Христа,
наповнені плодами праведності через Ісуса Христа, для слави й похвали Божої.
Бажаю, брати, щоб ви знали, що мої обставини насправді послужили поширенню Євангелія,
так що мої кайдани у Христі стали відомими в усьому преторії і всім іншим
і багато братів у Господі, набравшись упевненості через мої кайдани, почали з більшою сміливістю безстрашно говорити слово.
Деякі, правда, проповідують Христа із заздрості й суперництва, а інші — з доброї волі.
Одні проповідують Христа з суперництва, нещиро, думаючи додати скорботи до моїх кайданів,
а інші — з любові, знаючи, що я поставлений на захист Євангелія.
Ну то й що? Зате всяким способом, чи то удавано, чи щиро, Христос проповідується, і цьому я радію, та й буду радіти.
Бо знаю, що це послужить моєму спасінню, завдяки вашій молитві й підтримці Духа Ісуса Христа,
згідно з моїм ревним очікуванням і надією, що я ні в чому не буду осоромлений, але при всій моїй сміливості, як завжди, так і тепер, Христос звеличиться в моєму тілі чи то життям, чи то смертю.