2-е до коринтян 1:1-24
2-е до коринтян 1:1-24 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Від Павла, волею Божою апостола Ісуса Христа, і брата нашого Тимофія до церкви Божої, що в Коринті, і також усім святим людям Божим по всій Ахаї. Благодать і мир вам від Бога, Отця нашого, і від Господа Ісуса Христа. Благословенний Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, милосердний Отець, Бог, Який є джерелом всілякої втіхи. Він втішає нас у наших скорботах, щоб ми, в свою чергу, втішали інших у всіляких скорботах втіхою, яку ми самі отримали від Бога. Бо як ми розділяємо страждання Христові, так і втіха приходить до нас через Христа. Якщо ми страждаємо і терпимо скорботу, то це заради втіхи вашої і спасіння. Якщо ми втішені, то це через вашу втіху. Вона допомагає вам витерпіти ті страждання, які терпимо і ми. Та ми маємо на вас непохитну надію. Ми знаємо, що як ви поділяєте наші страждання, так само поділяєте і втіхи наші. Браття і сестри, ми хочемо, щоб знали ви, яких страждань зазнали ми в Азії. Надміру і над силу нашу були ми обтяжені, й вже не мали надії залишитися живими. Так, у серцях ми відчували, що нам оголошено смертельний вирок. Так сталося для того, щоб ми більше не покладали надію на самих себе, а лише на Бога, Який воскрешає мертвих до життя. Він врятував нас від близької смерті й рятує нас зараз. На Нього покладаємо наші надії. Він рятуватиме нас і надалі. Якщо ви також допомагатимете нам своїми молитвами, тоді багато людей віддячать нам за Божу прихильність, що Він виявить нам завдяки молитвам багатьох людей. Ось чим ми пишаємося і що є свідченням нашого сумління: ми поводимося в цьому світі, особливо з вами, з простотою та щирістю, що ідуть від Бога; не згідно з мудрістю цього світу, та згідно з Божою милістю. Тож ми не пишемо вам нічого, чого б ви не змогли прочитати чи зрозуміти. Я сподіваюся, що ви розумітимете нас повністю, так само, як зрозуміли ви нас частково, і, що ви усвідомите, що зможете пишатися нами, як і ми пишатимемося вами в День пришестя Господа нашого Ісуса. Впевнений у цьому, вирішив я прибути до вас першим, щоб ви були благословенні вдвічі. У планах моїх було відвідати вас по дорозі до Македонії, а потім завітати до вас і на зворотньому шляху. Я сподівався, що ви спорядите мене до Юдеї. Ви думаєте, що маючи такий задум, я не обмірковував усе ретельно? Чи, будуючи свої плани, я робив це по-мирському, тобто кажучи: «Так» і «ні» — одночасно? Та Бог — правдивий, і буде Свідком того, що ми ніколи не кажемо вам «так» і «ні» одночасно. Бо Син Божий, Ісус Христос, про Якого Сильван, Тимофій, супутник Павла, і я проповідували вам, не був одночасно «Ні» і «Так». Навпаки, через Нього було сказане останнє «Так». Адже хоч би скільки ни було обітниць Божих, Христос на всі з них є «Так». Тому через Христа ми кажемо «амінь», на славу Бога. А Той, Хто утверджує нас разом з вами у Христі й також помазав нас, є Бог. Він поклав на нас Свою печать, і дав нам Дух у серця наші як завдаток того, що виконає Свою обітницю. Нехай Бог буде моїм свідком. Я клянуся життям своїм, що не повернувся у Коринт тому, що хотів вас помилувати. І це не означає, що ми хочемо панувати над вашою вірою. Бо ви тверді у своїй вірі, а ми — спільники у ділах ваших для радості вашої.
2-е до коринтян 1:1-24 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і брат Тимофій — церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахаї: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи, Який утішає нас в усій нашій скорботі, щоб і ми могли втішати тих, що в усякій скорботі, тією втіхою, якою Бог утішає нас самих. Бо як примножуються в нас страждання Христа, так через Христа примножується і наша втіха. Якщо ж ми зазнаємо скорбот, то це ради вашої втіхи й спасіння, що діє у перенесенні тих само страждань, якими й ми страждаємо; якщо утішаємося, то це ради вашої втіхи й спасіння. І наша надія щодо вас тверда, знаючи, що як ви є учасниками страждань, так будете й учасниками втіхи. Бо ми не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яка сталася з нами в Асії, що ми були надзвичайно обтяжені понад силу, так що й втратили надію залишитися в живих, а самі в собі мали смертний вирок, щоб надіятися не на себе, а на Бога, що воскрешає мертвих, Який врятував нас від такої близької смерті і рятує, на Якого надіємося, що і ще врятує, при допомозі і вашої молитви за нас, щоб за дароване нам завдяки багатьом від багатьох людей піднеслася подяка за нас. Бо наша похвальба в цьому: у свідченні нашої совісті, що ми в простоті й Божій щирості, не за плотською мудрістю, а за благодаттю Божою, жили у світі, а особливо у вас. Бо ми пишемо вам ніщо інше, як те, що ви читаєте чи розумієте; сподіваюся, що й до кінця зрозумієте, як ви частково й зрозуміли нас, що ми є вашою похвальбою, як і ви нашою, в день Господа І з цією впевненістю я хотів спочатку прийти до вас, щоб ви вдруге мали користь, через вас пройти в Македонію, а з Македонії знову прийти до вас і бути вирядженим вами в Іудею. Задумуючи це, хіба я легковажно вчинив? Чи те, що задумую, я задумую по плоті, так що в мене то «так, так», то «ні, ні»? Вірний Бог: наше слово до вас не було то «так», то «ні». Бо Син Божий Ісус Христос, проповіданий у вас нами — мною, Силуаном і Тимофієм, — не був то «так», то «ні», але в Ньому було тільки «так». Бо всі обітниці Божі в Ньому «так» і в Ньому «амінь» на славу Богу через нас. А утверджує нас з вами у Христі і помазав нас Бог, Який і відзначив нас печаттю і дав у наші серця завдаток Духа. Закликаю Бога у свідки проти своєї душі, що, щадячи вас, я ще не прийшов у Коринф. Не кажу, що ми пануємо над вашою вірою, але ми співпрацівники ради вашої радості, бо вірою ви стоїте.
2-е до коринтян 1:1-24 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма святими в цілій Ахаї, благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих. Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, так через Христа й потішення наше намножується. Бо як терпимо скорботи, то на вашу потіху й спасіння; коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих страждань, які терпимо й ми. А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі. Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити. Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих, що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він, як поможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас. Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас. Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіваюсь, що ви й до кінця зрозумієте, як частинно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса. І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благодать удруге, і через вас перейти в Македонію, а з Македонії знову прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпровадили. Маючи задум такий, чи я чинив легковажно? Чи те, що задумую, за тілом задумую, щоб було в мене і Так, так, і Ні, ні? Але вірний Бог, що наше слово до вас не було Так і Ні. Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуан, і Тимофій, не був Так і Ні, але в Нім було Так. Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас. А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог, Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа. А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи вас, не прийшов у Коринт дотепер, не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, бо ви встояли вірою!
2-е до коринтян 1:1-24 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Павло, з Божої волі апостол Ісуса Христа, та брат Тимофій — до Божої Церкви в Коринті з усіма святими, які в усій Ахаї: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець співчуття і Бог усякої втіхи, Який розраджує нас у всіх наших скорботах, аби і ми могли потішати тих, хто перебуває у різних скорботах, утіхою, якою Бог потішає нас самих. Наскільки в нас множаться страждання Христа, настільки через Христа множиться і наша втіха. Якщо терпимо, то це для вашої втіхи та спасіння; коли втішаємося, то це для вашої втіхи [та спасіння], що дає вам силу терпеливо переносити ті страждання, які й ми переносимо. І наша надія щодо вас певна, бо знаємо, що ви є нашими співучасниками як у стражданнях, так і в радощах. Не хочемо, щоб ви, брати, не знали про наші труднощі, що трапилися [з нами] в Азії, бо нам було надзвичайно важко, понад силу, так що й не надіялися вже жити. Але самі в собі ми мали присуд смерті, щоб не надіятися на себе самих, але на Бога, Який воскрешає мертвих, Який і визволив нас від такої смерті, і визволить; на Нього ми надіємося, що й надалі визволятиме, через сприяння вашої молитви за нас, щоби за дар, одержаний нами від багатьох, багато хто дякував за нас. Наша похвала така: свідчення нашого сумління, що ми жили на світі, — особливо серед вас, — у простоті та Божій чистоті, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті. І ми пишемо вам не що інше, як те, що читаєте і що розумієте; і я сподіваюся, що повністю зрозумієте, як частково ви вже зрозуміли нас, що ми є для вас похвалою, як і ви для нас, у день Господа нашого Ісуса. Із цією певністю я хотів прибути до вас раніше, щоб ви вдруге мали благодать, а від вас піти в Македонію, а з Македонії знову прийти до вас, щоб ви відпровадили мене до Юдеї. Задумавши так, чи вчинив я щось легковажно? Або коли щось задумую, то тілесно задумую, щоб «так» було в мене «так», а «ні» — «ні»? Але вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «ні». Божий Син, Ісус Христос, Якого між вами проповідував я, Силуан і Тимофій, не був «так» і «ні»; у Ньому завжди було — «так»! Бо скільки є Божих обітниць, то всі в Ньому — «так»! І в Ньому — «амінь»: для слави Бога через нас! Той, Хто зміцнює нас з вами у Христі і Хто помазав нас, — це Бог. Він дав нам печать, дарував завдаток Духа в наші серця. Тож я закликаю Бога за свідка моєї душі, Який щадив вас і не прийшов у Коринт дотепер. Не тому, що хочемо панувати над вашою вірою, але разом співпрацюємо для вашої радості, адже у вірі ви стоїте твердо!
2-е до коринтян 1:1-24 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всїй Ахаї: Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа. Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утїхи, що втїшає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утїшати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утїшаємось самі від Бога. Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшеннє наше. Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннєм тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втїшаємось, то для вашого утїшення і спасення. І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення. Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надїї й жити. Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих, котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме, за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннєм многих, многі за нас і дякували. Се бо хвала наша, сьвідченнє совісти нашої, що ми в простотї і чистотї Божій, не в мудрости тїлесній, а в благодатї Божій жили на сьвітї, більше ж у вас. Не инше бо пишем вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте, як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам, яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа. І в сїй певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали, а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониї прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею. Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тїлу задумую, щоб було в мене то так - так, то, нї - нї. Вірен же Бог, що слово наше до вас не було "так" і "нї". Бо Син Божий Ісус Христос, вам нами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеєм, не був "так" і "нї", а було у Йому "так". Бо скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас. Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас - Бог, Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших. Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт. Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.