2-а Самуїлова 12:19-25 - Порівняти всі версії

Поділитись

А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя? А ті відказали: Померло. І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв. І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило, ти постив та плакав; а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб? А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те? А тепер, померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене... І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вродила сина, а він назвав ім’я йому: Соломон. І Господь полюбив його, і послав пророка Натана, і той назвав ім’я йому: Єдід’я, ради Господа.

Давид помітив, що слуги перешіптуються, і зрозумів, що дитя мертве. «Дитина померла?» — запитав він. «Так, — відповіли йому, — малюк мертвий». Давид підвівся на ноги з землі. Умившись, він змастив себе оливою, перевдягнувся й пішов у Господній Дім поклонитися Йому. Потім повернувся до себе й попросив, щоб йому принесли щось поїсти і почав їсти. Слуги його запитали: «Чому ти так поводишся? Коли дитя ще жило, ти постився й плакав, а тепер, коли дитя мертве, ти підвівся й почав їсти!» Він відповів: «Коли ще дитя жило, я голодував і тужив тому, що я думав: „Хто знає? Може Господь змилостивиться й залишить дитя жити. А тепер, коли воно померло, навіщо мені поститися? Хіба я можу повернути його до життя? Колись я піду до нього, а не воно повернеться до мене”». По тому Давид утішив дружину Батшебу, пішов у покої її і ліг з нею. Вона народила сина, якого вони назвали Соломоном. Господь його любив, і оскільки Господь полюбив його, Він послав звістку через пророка Натана, щоб дитину назвали Єдидією.

І зрозумів Давид, про що його слуги шепочуть, і усвідомив Давид, що дитина померла. І сказав Давид своїм слугам: Що, дитина померла? Вони ж відповіли: Померла. І підійнявся Давид із землі, помився і намастився олією, змінив свій одяг, увійшов до Божого дому і поклонився Йому. Тоді він зайшов у свій дім і попросив їсти хліба. Перед ним поклали хліб, і він їв. А його слуги сказали йому: Що означає те, що ти робиш? Коли дитина ще жила, ти постив, плакав і вболівав, коли ж дитина померла, ти встав, їв хліб і пив… Коли дитина ще жила, — сказав Давид, — я постив і плакав, бо сказав собі: Хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитина житиме! А тепер вона померла, тож чому це я маю постити? Не зможу її повернути. Я ще піду до неї, а вона не повернеться до мене… І потішив Давид Вирсавію, свою жінку, увійшов до неї і спав з нею, і вона зачала та народила сина, і назвала його Соломон, і Господь його полюбив. Він послав через пророка Натана, і назвав його Ідеді — задля Господа.

Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла. Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв. І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв? І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме. Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене. І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї. І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його; І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа* по слову Господа.