Неемія 2:1-20
Неемія 2:1-20 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
І сталося в місяці нісані, двадцятого року царя Артаксеркса, було раз вино перед ним. І взяв я те вино й дав цареві. І я, здавалося, не був сумний перед ним. Та сказав мені цар: Чому обличчя твоє сумне, чи ти не хворий? Це не інше що, як тільки сум серця... І я вельми сильно злякався! І сказав я до царя: Нехай цар живе навіки! Чому не буде сумне обличчя моє, коли місто дому гробів батьків моїх поруйноване, а брами його попалені огнем!... І сказав мені цар: Чого ж ти просиш? І я помолився до Небесного Бога, і сказав цареві: Якщо це цареві вгодне, і якщо раб твій уподобаний перед обличчям твоїм, то пошли мене до Юдеї, до міста гробів батьків моїх, і я відбудую його! І сказав мені цар (а цариця сиділа при ньому): Скільки часу буде дорога твоя, і коли ти повернешся? І сподобалось це цареві, і він послав мене, а я призначив йому час. І сказав я цареві: Якщо це цареві вгодне, нехай дадуть мені листи до намісників Заріччя, щоб провадили мене, аж поки не прийду до Юдеї, і листа до Асафа, дозорця царевого лісу, щоб дав мені дерева на брусся для замкових брам, що належать до Божого дому, і для міського муру, і для дому, що до нього ввійду. І дав мені цар в міру того, як добра була Божа рука надо мною. І прибув я до намісників Заріччя, і дав їм цареві листи. А цар послав зо мною зверхників війська та верхівців. І почув про це хоронянин Санваллат та раб аммонітянин Товія, і було їм прикро, дуже прикро, що прийшов чоловік клопотатися про добро для Ізраїлевих синів. І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму. А худоби не було зо мною, окрім тієї худоби, що я нею їздив. І вийшов я Долинною брамою вночі, і пішов до джерела Таннін, і до брами Смітникової. І я докладно оглянув мури Єрусалиму, що були поруйновані, а брами його були попалені огнем. І перейшов я до Джерельної брами та до царського ставу, та там не було місця для переходу худоби, що була підо мною. І йшов я долиною вночі, і докладно оглядав мура. Потім я вернувся, і ввійшов Долинною брамою, і вернувся. А заступники не знали, куди я пішов та що я роблю, а юдеям, і священикам, і шляхті, і заступникам, і решті тих, що робили працю, я доти нічого не розповідав. І сказав я до них: Ви бачите біду, що ми в ній, що Єрусалим зруйнований, а брами його попалені огнем. Ідіть, і збудуйте мура Єрусалиму, і вже не будемо ми ганьбою!... І розповів я їм про руку Бога мого, що вона добра до мене, а також слова царя, які сказав він мені. І сказали вони: Станемо й збудуємо! І зміцнили вони руки свої на добре діло. І почув це хоронянин Санваллат та аммонітянин раб Товія, і араб Ґешем, і сміялися з нас, і погорджували нами й говорили: Що це за річ, яку ви робите? Чи проти царя ви бунтуєтесь? А я їм відповів і сказав до них: Небесний Бог Він дасть нам успіх, а ми, Його раби, станемо й збудуємо! А вам нема ані частки, ані права, ані пам’ятки в Єрусалимі!
Неемія 2:1-20 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
У місяці нісані на двадцятий рік правління царя Артаксеркса я подав царю чашу вина. Раніше я ніколи не був засмучений у його присутності. Отож цар і звернувся до мене: «Чому в тебе такий сумний вигляд? Чи не захворів ти? То має бути якась печаль твого серця». Я дуже злякався, але сказав цареві: «Нехай цар живе повік! Як же можу я не бути засмучений, коли місто, де могили моїх пращурів, у руїнах, а брами вогнем попалено». Тоді цар запитав мене: «То чого ж ти хочеш?» Я помолився Богу Небесному і сказав цареві: «Якщо воля твоя, якщо маєш ти милість до раба твого, то пошли мене в Юдею, до міста, де могили моїх предків, щоб його відбудувати». Тоді цар і цариця, що сиділа поруч, спитали мене: «Скільки часу потрібно на твою подорож і коли ти повернешся назад?» До душі прийшлося цареві послати мене, і я назвав необхідний час. Тоді я сказав цареві: «Якщо це до вподоби цареві, то дай мені листи до правителів земель, що на захід від Євфрату, щоб дозволили мені пройти до Юдеї. А також лист до Асафа, надзірного лісів царських, щоб дав мені дерева на колоди для брам, храмової фортеці, міського муру і моєї оселі». І цар дав мені все, що я просив, бо мені допомагав Бог. Отож пішов я до правителів земель, що на захід від Євфрату і віддав їм цареві листи. Цар також послав зі мною воєначальників та вершників. Коли Санваллат горонійський і Товія, можновладець аммонійський, почули про це, вони були вкрай невдоволені, що хтось прийшов допомагати людям Ізраїлю. Отож дістався я до Єрусалима й перебував там три дні. Потім уночі я вирушив іще з кількома чоловіками. Я нікому не сказав, що Бог поклав мені на серці зробити в Єрусалимі. Зі мною не було ніякої худоби, крім тієї, на якій я їхав. Під захистом ночі я проїхав через браму Долини, минув потік Дракона й дістався до Попільної брами. Я уважно оглянув мур Єрусалима, що був зруйнований, та брами, попалені вогнем. Тоді подався я до Джерельної брами і до Царського ставу, але там худобі моєї не було де перейти. Отож я пішов серед ночі долиною і оглянув мур, тоді ж повернувся і через браму Долини дістався назад. Тоді вожді й не знали, куди я пішов і що робив. Я нічого не сказав іще ні юдеям, ні священикам, ні вождям, ні іншим, хто мав робити ту справу. Потім я звернувся до них: «Ви бачите, в якій ми скруті, як зруйновано Єрусалим, як попалено його брами. Ходімо й відбудуємо мур Єрусалима, аби не бути нам і далі приниженими». Я сказав їм, що рука Божа добра до мене і що сказав мені цар. Вони відгукнулися: «Давайте розпочинати відбудову». І вони запалилися на це добре діло. Як почули про це вожді Санваллат горонійський, Товія аммонійський та Ґешем аравійський, то почали з нас насміхатися. Вони казали: «Що то ви таке робите? Ви повстаєте проти царя?» На те я відповів їм: «Бог Небесний забезпечив наш успіх. Ми, Його слуги, будемо починати відбудову, а ви тут, у Єрусалимі, не маєте ніякої частки, ні прав, ані влади».
Неемія 2:1-20 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
І сталося в місяці нісані, двадцятого року царя Артасаста, переді мною було вино, і я взяв вино, і подав цареві. У його присутності не було іншого. А цар мене запитав: Чому твоє обличчя негарне, і ти не слідкуєш за собою, чи не є це часом злоба серця? Я дуже перелякався. І я сказав цареві: Царю, живи навіки! Чому не буде моє обличчя поганим, коли місто, дім гробниць моїх батьків, спустошене, а його брами спалені вогнем? А цар мені сказав: Про що це ти просиш? Тоді я помолився до Небесного Бога і сказав цареві: Якщо добре перед царем, і якщо добрим є твій раб перед тобою, щоб його відіслати до Юди, до міста гробниць моїх батьків, то я його відбудую. А цар і наложниця, яка сиділа поблизу нього, сказали мені: Як довго триватиме твоя подорож, і коли повернешся? І я визначив йому час, і добрим видалося це перед царем, і він мене відіслав. Я ж сказав цареві: Якщо добре перед царем, то нехай дасть мені листи до князів, які на другому березі ріки, щоб мене провели, аж доки не прийду до Юди, і листа до Асафа, доглядача саду, який належить цареві, щоб дав мені дерево, аби покрити брами, і на мури міста, і на дім, в який я ввійду. І цар мені дав, бо Божа рука — добра. І я прийшов до князів на другому боці ріки, і дав їм листи царя, а цар послав зі мною військових командирів і вершників. Та аронієць Санаваллат і раб, аммонієць Товія, послухали і їм видалося поганим, що приходить чоловік шукати добра для синів Ізраїля. Я ж прийшов до Єрусалима і був там три дні. Я встав вночі, і декілька чоловіків — зі мною. Я нікому не сповістив, що Бог дає в моє серце чинити з Ізраїлем, і жодної тварини не було зі мною, хіба тільки тварина, на яку я сідаю. Тож я вийшов через Браму долини, до гирла Джерела смоківниць і до Брами гною, і я був пригнічений через мур Єрусалима, бо він — знищений, а його брами — спалені вогнем. І я прийшов до Брами Аїн і до Купелі царя, і не було місця для тварини, яка піді мною, аби перейти. Тож я вийшов на Мур потоку вночі, і я був пригнічений через мур. Я прийшов до Брами рівнини і повернувся. А вартові не довідались, чому я ходив, і що я роблю, аж до того часу я не сповістив юдеям, священикам, визначним, вождям і решті, які виконували роботи. І я сказав їм: Ви бачите зло, в якому ми є, як Єрусалим спустошений, і його брами передані вогню. Тож давайте збудуємо мур Єрусалима, і не будемо більше на погорду. І я сповістив їм про добру Божу руку, яка є на мені, і слова царя, які він мені сказав, і я закликав: Устаньмо і збудуймо! І їхні руки укріпилися на добро. Та аронієць Санаваллат, раб Товія, аммонієць, і аравієць Ґирсам почули і висміяли нас. Вони прийшли до нас і сказали: Що це за діло, яке ви робите, часом ви не бунтуєтеся проти царя? І я повернув їм слово, і я промовив до них: Бог небесний, Він нам допомагає, і ми, Його раби, чисті, і будуватимемо. І вам немає частки, справедливості та пам’яті в Єрусалимі.
Неемія 2:1-20 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
В місяцї Нисанї, на двайцятім року царя Артаксеркса, стояло перед ним вино. І я взяв вино та подав цареві, і, здавалось, не був я смутний перед ним. Але царь промовив до мене: Чого ти сумний на виду; ти не слабий, сього не видко, а певно смуток на серцї? Я злякався вельми, І сказав цареві: Нехай живе царь по вік! Як же не має бути смутним лице моє, коли город, місце гробовищ батьків моїх, стоїть опустошене, й ворота його попалені огнем! І сказав царь до мене: Чого ж ти бажаєш? Я помолився Богові небесному, І сказав цареві: Коли царська ласка, й коли слуга твій запобіг ласки перед лицем твоїм, то пошли мене в Юдею, в місто, де гробовища батьків моїх, щоб я одбудував його. І сказав менї царь і цариця, що седїла коло його: Як довго протягнеться твоя вандрівка, й коли вернешся? І сподобалось цареві послати мене; й я означив час. І сказав я цареві: Коли царська ласка, то дав би менї листи до зарічних начальників краєвих, щоб давали менї пропуст, доки я не дійду до Юдеї, Та й лист до Асафа, доглядника лїсів царських, щоб дав менї деревнї на ворота в твердинї, що при домі Божому, й на міські мури, та на дім, в котрому б менї жити. І дав менї царь, бо добродїйна рука Бога мого була надо мною. І прийшов я до зарічних начальників краєвих і віддав їм письма царські. А царь послав був зо мною військових начальників із верховцями. Коли перечув про се Санаваллат, Хороніт і Товія, слуга Амманицький, то їм стало дуже досадно, що прийшов чоловік піклуватись про добро синів Ізрайлевих. І прийшов я в Ерусалим. І пробув там три днї, І встав я вночі, і кілька чоловік зо мною, і нїкому не сказав, що поклав Бог мій менї на серце зробити для Ерусалиму; животини ж не було при менї нїякої, окрім тієї, що на їй я їхав. І проїхав я вночі через Долинні ворота перед Драконовою криницею до воріт Гнояних, і оглядїв я розвалені мури Ерусалиму й його ворота, спалені огнем. І приїхав я до воріт Криничаних і до царського водопроводу, але там не було місця, щоб пройти животинї, що була підо мною, І я поїхав назад через потік вночі й оглядав мур, і, проїхавши знов через Долинні ворота, вернувся. І не знали начальники, куди я ходив, та що я роблю: нї Юдеям, нї сьвященникам, нї суддям, нї старшинам, нї иншим робітникам я до того часу нїчого не казав. Опісля же сказав я їм: Ви бачите нужду, в якій ми знаходимось: Ерусалим спустошений, й ворота його спалені огнем; ходїм, побудуймо мури Ерусалимські й не будьмо довше в пониженнї. І я оповідав їм про добродїйну для мене руку Бога мого, а так само й слова царя, що він говорив менї. І сказали вони: будемо будувати, - і скріпили руки свої на добре дїло. Почувши про се, Санаваллат, Хороніт та Товія, слуга Амманицький, та Гешем, Араб, сьміялись із нас і говорили з погордою: Що се за дїло, що ви робите? Чи не задумуєте ви часом збунтуватись проти царя? Я дав їм одповідь і сказав їм: Бог небесний, Він нам допоможе, а ми, слуги його, розпочнемо будувати; вам же нема частки, нї права нї згадки про вас у Ерусалимі.