Приповiстi 26:17-28
Приповiстi 26:17-28 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Пса за вуха хапає, хто, йдучи, устряває до сварки чужої. Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть, так і людина, що обманює друга свого та каже: Таж це я жартую!... З браку дров огонь гасне, а без пліткаря мовкне сварка. Вугілля для жару, а дрова огневі, а людина сварлива щоб сварку розпалювати. Слова обмовника мов ті присмаки, й у нутро живота вони сходять. Як срібло з жужелицею, на горшкові накладене, так полум’яні уста, а серце лихе, устами своїми маскується ворог, і ховає оману в своєму нутрі: коли він говорить лагідно не вір ти йому, бо в серці його сім огид! Як ненависть прикрита оманою, її зло відкривається в зборі. Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння на нього воно повертається. Брехливий язик ненавидить своїх утискуваних, і уста гладенькі до згуби провадять.
Приповiстi 26:17-28 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Той, хто втручається в чужу суперечку, подібний до того, хто смикає за вухо чужого пса. Той, хто дурить ближнього, примовляючи: «Я пожартував!» — подібний до дурня, що стріляє палаючими стрілами у повітря, і випадково вбиває інших. Без дров вогонь згасне, так і сварка без наклепника вщухне. Вугілля — для жару, дрова — для вогнища, а пащекувата людина — для роздмухування сварок. Слова наклепника, неначе смачні наїдки, вони теж проникають у душу слухача. Як нещире срібло, що блищить на черепках, так і палкі уста — коли недобре серце. Ворог прикривається солодкими устами, а в душі плекає зраду. Якщо він говорить лагідним голосом, не вірте йому, бо сім гидот намислив він у серці. Ненависть приховують обманом, її зло виявиться на зібранні велелюднім. Той, хто копає яму, сам упаде в неї, а хто котить камінь, під нього сам потрапить. Брехливий язик ненавидить тих, на кого зводить наклеп, та підступні уста призведуть до біди.
Приповiстi 26:17-28 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Як хапати злого пса за хвіст, так само і встрявати в чужу суперечку. Як ті, хто потребує лікування, розкидають на людей слова, і перший, хто його зустрічає словом, спіткнеться, — такими є всі, хто розставляє пастки на своїх друзів. А коли їх зловлять, вони кажуть: Та я ж зробив це жартома! При великій кількості дров вогонь збільшується, а де немає того, хто сіє незгоду, сварка затухає. Решітка для жару, дрова для вогню, а людина-наклепник — для підбурення до колотнечі. Слова шахраїв — улесливі, — вони пробиваються в потаємні покої нутра. Срібло, що дається, аби обманути, слід вважати за розбиту посудину, — облесливі уста приховують засмучене серце. Ворог своїми устами погоджується зі сльозами на все, а в серці кує зраду. Коли ворог просить щось у тебе гучним голосом, не вір йому, бо в його душі — сім лукавств. Хто приховує свою ворожість, той чинить обман, а розсудлива людина зізнається у своїх гріхах на зібраннях. Хто копає яму для ближнього, упаде в неї сам; хто котить камінь — на себе котить. Оманливий язик ненавидить правду, а нестримні уста чинять сум’яття.
Приповiстi 26:17-28 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Ловить той пса за уші, хто, переходячи мимо, вдається в сварку других. Як той, хто з засїдки мече огонь, стріли й смерть, Так і чоловік, що зрадливо шкодить ближньому свому, а потім каже: "Я тільки жартував!" Як дров не підкладай, огонь потухне хутко: На ухо не шепчи, - втихне ворожнета. Як уголь про жар, а дерево про огонь, так і сварливий про те, щоб роздувати сварку. Слова підшепника - як ласощі, й вони ввіходять в черево глибоко. Що глиняна посудина, обтягнена нечистим сріблом, те саме бутні уста й злобнеє серце. Устами ворог придобряєсь, а в серцї зраду він голубить. Не вір йому, як він ласкавенько говорить, бо сїм гидот седить у його серцї. Хоч ненависть він тайно ховає, то відкриєсь злоба його серед громади. Хто яму вириє, сам упаде в неї, а хто котить каменя в гору, до того він і вернесь. Зрадливий язик ненавидить тих, кого він ранить, і лестючі слова погибель готують.