І казав їм: Хіба приносять світильник, щоби поставити під посудину чи під ліжко? Чи щоби поставити на свічнику?
Тому що немає нічого захованого, що не виявилося б, і немає таємного, яке б не розкрилося.
Якщо хто має вуха, щоби слухати, нехай слухає!
І Він говорив їм: Зважайте на те, що чуєте: якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, і додасться вам.
Адже хто має, тому дасться, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього!
І казав: Таким є Царство Боже, як той чоловік, який посіє насіння в землю;
і чи спить, чи встає, вночі чи вдень, а насіння сходить і росте, але як, — він не знає.
Сама по собі земля родить: спершу стебло, потім колос, а тоді — повно пшениці в колосі.
Коли ж доспіє врожай, він негайно посилає женців із серпом, бо настали жнива!
І Він казав: До чого уподібнимо Царство Боже? Або до якої притчі прирівняємо його?
Воно — як зерно гірчиці; коли сіється в землю, воно є найменшим з усього насіння, що на землі,
та коли посіяти, виростає і стає більшим від усякої городньої рослини, і пускає таке велике гілля, що в його затінку можуть гніздитися птахи небесні.
І багатьма подібними притчами Він говорив їм слово, наскільки його вони могли сприйняти;
без притчі ж не говорив їм, а Своїм учням окремо все пояснював.
А як настав вечір того дня, Ісус каже їм: Переправимося на той бік.
Відпустивши натовп, вони взяли Його, тому що Він був у човні. Й інші човни були з Ним.
Та здійнялася сильна буря з вітром; і хвилі заливали човен, так що човен вже наповнювався водою.
А Він був Сам на кормі — спав на подушці. І будять Його, і кажуть Йому: Учителю, хіба Тобі байдуже, що ми гинемо?
Уставши, Він наказав вітрові й звелів морю: Перестань, ущухни! І вітер перестав, і настала велика тиша.
І Він сказав їм: Чому ви такі лякливі? Невже не маєте віри?
А вони дуже сильно злякалися і говорили один одному: Хто ж Він такий, що і вітер, і море Йому підкоряються?