Приповiстi 26:17-28

Пса за вуха хапає, хто, йдучи, устряває до сварки чужої. Як той, хто вдає божевільного, кидає іскри, стріли та смерть, так і людина, що обманює друга свого та каже: Таж це я жартую!... З браку дров огонь гасне, а без пліткаря мовкне сварка. Вугілля для жару, а дрова огневі, а людина сварлива щоб сварку розпалювати. Слова обмовника мов ті присмаки, й у нутро живота вони сходять. Як срібло з жужелицею, на горшкові накладене, так полум’яні уста, а серце лихе, устами своїми маскується ворог, і ховає оману в своєму нутрі: коли він говорить лагідно не вір ти йому, бо в серці його сім огид! Як ненависть прикрита оманою, її зло відкривається в зборі. Хто яму копає, той в неї впаде, а хто котить каміння на нього воно повертається. Брехливий язик ненавидить своїх утискуваних, і уста гладенькі до згуби провадять.