Приповiстi 17:1-28

Приповiстi 17:1-28 UKRK

Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею. Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить. У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця. На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання. Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен. Вінець людей старих - сини синів, унуки, а слава дїтей - родичі їх. Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі. Гостинець - се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому. Хто провину покриває - любови шукає, хто ж про неї все згадує - друга відвертає. Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів. Хто бурить - у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя. Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою. Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло. Почин до сварки - як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась. Хто грішного правдить і правого винуватить, - оба вони гидота Господеві. Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, - на те в його нема ума. Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє. Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого. Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку. Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду. Хто дурня зродив - то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів. Веселе серце - як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї. Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду. В розумного мудрість - перед очима, дурного ж очі - на концї землї її вбачають. Безумний син - отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй. Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити* старшину за суд справедливий. Розумний - хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна. І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, - навіть розважливим.