Якова 3:2-12

Бо всі ми багато спотикаємось. Хто не спотикається в слові, той досконала людина, яка може загнуздати й усе тіло. Ось ми вкладаємо вудила в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім їхнім тілом. Ось і кораблі, хоч які вони великі і якими сильними гоняться вітрами, керуються дуже маленьким стерном, куди тільки хоче стерновий. Так і язик: маленький член, а багато хвалиться. Он маленький вогонь скільки лісу підпалює! І язик — це вогонь, світ неправедності. Язик так розташований між нашими членами, що оскверняє все тіло, і запалює коло буття, і сам запалюється від геєни. Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських істот приборкується і приборкане людським єством. А язик ніхто з людей приборкати не може; він — нестримне зло, повний смертоносної отрути. Ним ми благословляємо Бога й Отця і ним проклинаємо людей, створених за подобою Божою. З тих самих уст виходить благословіння і прокляття. Так не повинно, брати мої, бути. Хіба тече з того ж самого отвору джерела солодка й гірка вода? Хіба може, брати мої, смоковниця родити маслини чи виноградна лоза — смокви? Так і ніяке джерело не може давати солону й солодку воду.