1-е до солунян 2:1-16
1-е до солунян 2:1-16 Біблія в пер. Івана Огієнка 1962 (UBIO)
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марний він був. Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою. Бо покликання наше було не з обмани, ані з нечистости, ані від лукавства, але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Євангелію, ми говоримо так, не людям догоджуючи, але Богові, що випробовує наші серця. Ми слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому! Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших. Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласкаві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам. Бо ви пам’ятаєте, браття, наше струднення й утому: день і ніч ми робили, щоб жадного з вас не обтяжити, і проповідували вам Божу Євангелію. Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездоганно поводилися ми між вами, віруючими! Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов батько дітей своїх власних, просили ми вас, і намовлювали та показували, щоб ви гідно поводилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу. Тому то й ми дякуємо Богові безперестанку, що, прийнявши почуте від нас Слово Боже, прийняли ви не як слово людське, але як правдиво то є Слово Боже, що й діє в вас, віруючих. Бо стали ви, браття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були витерпіли від своїх земляків, як і ті від юдеїв, що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджають, і супротивні всім людям. Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповняти їм завжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!
1-е до солунян 2:1-16 Свята Біблія: Сучасною мовою (UMT)
Браття і сестри, ви самі знаєте, що наш прихід до вас не був марним. Як вам відомо, перед нашим приходом до вас, ми зазнали страждань і зневаги у Филипах. Але з допомогою нашого Бога ми відважилися проповідувати вам Добру Звістку, що йде від Бога, незважаючи на сильний опір. Насправді вчення наше не є наслідком ні обману, ні нечистих намірів, ні лукавства. Навпаки, ми говоримо як люди, яких, після багатьох випробувань, Бог визнав гідними довіри нести Добру Звістку. Тож ми не людям намагаємося догоджати, а Богові, Який бачить, що в серцях наших. Як ви знаєте, ми ніколи не приходили до вас з улесливими словами, проповіді наші ніколи не були засобом приховати нашу пожадливість. Бог тому свідок! Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ані від кого іншого. Як апостоли Христові, ми могли б використати нашу владу примусити вас допомогти нам, але ми були лагідні з вами, ніби мати, яка з любов’ю дбає про дітей своїх. Відчуваючи таку любов до вас, ми готові були розділити з вами не лише Добру Звістку Божу, але й життя наше. Браття і сестри, я знаю, що ви пам’ятаєте наш тяжку працю. Ми працювали день і ніч, щоб нікого з вас не обтяжувати, проповідуючи вам Добру Звістку Божу. Ви тому свідки і Бог тому свідок, як свято, праведно й бездоганно поводилися ми з вами, віруючими. Ви добре знаєте, що ставилися ми до кожного з вас, як батько до своїх власних дітей. Ми підбадьорювали вас, втішали й спонукали жити так, як це бажано Богові. Він закликає вас увійти до Його Царства й розділити Його славу. Тому ми постійно дякуємо Богові, що, одержавши Послання Боже, від нас почуте, ви прийняли його не як людське слово, а таким, яким воно є насправді — Посланням Божим, що діє у вас, віруючих. Бо ви, брати і сестри, подібні до церков Господніх в Юдеї, які належать Ісусу Христу: ви постраждали від своїх співвітчизників так само, як і вона від своїх — юдеїв. Ті євреї вбили Господа Ісуса і пророків, та вигнали нас зі своєї землі. Вони не до вподоби Богові і виступають проти всіх людей. Вони намагаються перешкодити нам проповідувати поганам, щоб ті змогли спастися. Але ж всім цим вони лише додають все більше гріха до тих, що вже скоїли. І зрештою, їх спіткає гнів Божий.
1-е до солунян 2:1-16 Переклад. Ю. Попченка. (НУП)
Бо ви самі, брати, знаєте про наш прихід до вас, що він не був даремним; але, хоч ми й постраждали перед тим і зазнали зневаги у Филиппах, як ви знаєте, ми насмілились у нашому Бозі проповідувати вам Євангеліє Боже у великій боротьбі. Бо наше повчання було не від обману, ні від нечистих мотивів, ані з підступом; але як Бог визнав нас гідними, щоб ввірити нам Євангеліє, так ми й говоримо, догоджаючи не людям, а Богу, Який випробовує наші серця. Бо ніколи не було в нас ні улесливих слів, як ви знаєте, ні прихованого користолюбства (Бог свідок), і не шукали ми слави від людей, ні від вас, ні від інших, хоч і могли бути тягарем, як апостоли Христові. Але ми були ніжними серед вас, як годувальниця леліє своїх дітей. Так ми, жадаючи вас, бажали передати вам не тільки Євангеліє Боже, а й свої душі, бо ви стали нам любими. Бо ви пам’ятаєте, брати, наш труд і виснаження: працюючи вдень і вночі, щоб не обтяжити когось із вас, ми проповідували вам Євангеліє Боже. Свідки ви і Бог, як свято, праведно й бездоганно ми поводили себе перед вами, віруючими. Бо ви знаєте, як кожного з вас, мов батько своїх дітей, ми благали, і вмовляли, і заклинали вас, щоб ви жили гідно Бога, що кличе вас у Своє Царство й славу. Тому й ми безперестанку дякуємо Богу, що, прийнявши почуте від нас слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як слово Боже (яким воно є насправді), яке й діє у вас, віруючих. Бо ви, брати, стали наслідувачами церков Божих у Христі Ісусі, що в Іудеї, тому що й ви те саме зазнали від своїх одноплемінників, що й ті від іудеїв, які і Господа Ісуса вбили, і своїх пророків, і нас вигнали, і Богу не догоджають, і всім людям противляться, забороняючи нам говорити язичникам, щоб ті спаслися, так що вони завжди наповнюють міру своїх гріхів; та настиг їх гнів Божий до кінця.
1-е до солунян 2:1-16 Переклад Р. Турконяка (УТТ)
Адже ви самі знаєте, брати, що наш прихід до вас не був даремним. Хоч ми раніше натерпілися і зазнали зневаг, та у Филипах, як вам відомо, ми з великими труднощами наважилися в нашому Бозі проповідувати вам Боже Євангеліє. Адже наш заклик не від омани, ні через нечистоту, ні від лукавства. Але, як Бог знайшов нас гідними, щоби довірити Євангеліє, ми так і говоримо, догоджаючи не людям, але Богові, Який випробовує наші серця. Бо ніколи, як вам відомо, у нас не було ні підлесливих слів, ні корисливих мотивів, — Бог свідок. Ми не шукали слави в людей, ані у вас, ані в інших, хоч ми, як Христові апостоли, могли бути вимогливими. Але ми були тихими серед вас, немов та годувальниця, яка доглядає своїх дітей. Ми так прив’язалися до вас, що бажали передати вам не лише Боже Євангеліє, але й свої душі, бо ви стали для нас любими. Тож згадайте, брати, нашу працю та труднощі: ніч і день ми працювали, щоб не обтяжити когось із вас, і проповідували вам Боже Євангеліє. Ви та Бог — свідки, які святі, праведні та непорочні були ми для вас, котрі повірили. Ви знаєте, як кожного з вас, немов батько своїх дітей, ми просили, вмовляли і свідчили вам, щоб ви гідно ходили перед Богом, Який покликав вас у Своє Царство і славу. Тому ми постійно дякуємо Богові за те, що ви, прийнявши почуте від нас Слово Боже, сприйняли його не як людське слово, а як істинно Боже Слово, яке й діє у вас, віруючих. Адже ви, брати, стали наслідувати Божі Церкви, які в Ісусі Христі є в Юдеї, бо і ви так само потерпіли від своїх земляків, як і вони від юдеїв, які вбили й Господа Ісуса та [Його] пророків, та й нас переслідували; і Богові не догодили, і ворожо настроєні до всіх людей, перешкоджають нам говорити язичникам, аби спаслися, і тим самим вони постійно доповнюють свої гріхи. Зрештою, спіткав же їх гнів.
1-е до солунян 2:1-16 Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)
Самі бо знаєте, браттє, про вхід наш між вас, що не марно він став ся; нї, пострадавши перед тим і дознавши зневаги, як знаєте, в Филипах, зосьмілились ми в Бозї нашому глаголати до вас благовістє Боже з великою боротьбою. Утїшеннє бо наше (було) не від лукавства, анї від нечистоти, анї в підступі, а яко ж ми вибрані від Бога, щоб повірити нам благовістє, так ми й глаголемо, не як ті, що людям догоджують, а Богу, що розвідує серця наші. Нїколи бо не було в нас лестивого слова до вас, яко ж знаєте, анї думки зажерливої: Бог сьвідок. Не шукали ми нї від людей слави, нї од вас, нї од инших, можучи в повазї бути, яко Христові апостоли. Нї, ми були тихі серед вас. Як мамка гріє дїток своїх, оттак, бажаючи вас, мали ми щиру волю, передати вам не тілько благовістє Боже, та ще й свої душі, тим що ви були нам любі. Згадайте бо, браттє, труд наш і працю: ніч бо і день роблячи, щоб нїкого з вас не отяготити, проповідували ми вам благовістє Боже. Ви сьвідки і Бог, як преподобно, і праведно, і непорочно ми обертались між вами віруючими, яко ж знаєте, що ми кожного з вас, як батько дїток своїх, утїшали і розважали, і сьвідкували; щоб ви ходили достойно перед Богом, що покликав вас у своє царство і славу. Того ж то й дякуємо Богові без перестану, що ви, прийнявши слово проповідї Божої від нас, прийняли не яко слово чоловіче, а (яко ж справдї є,) слово Боже, котре й орудує в вас віруючих. Ви бо, браттє, стали послїдувателями церквам Божим, що в Юдеї в Христї Ісусї, тим що й ви пострадали від своїх земляків, як і вони від Жидів, що вбили й Господа Ісуса і своїх пророків, і нас вигнали, й Богу не вгодили, і всїм людям противні, що забороняють нам глаголати поганам, щоб спасли ся, щоб сповнились гріхи їх всякого часу; настиг же їх на конець гнїв (Божий).