Марія була мамоюЗразок

Буває, наші діти кажуть нам речі, які ранять наші серця. Ми усвідомлюємо незрілість у наших юних дітях, коли вони видають "Я тебе ненавиджу" чи "Не хочу, щоб ти була моєю мамою". Що старші стають наші діти, то глибше ранять їхні слова. У такі моменти важко відділити їхні молодші, менш зрілі серця від болючих слів. Нам боляче і образливо і ми відповідаємо такими ж болючими словами, стаючи на той самий рівень зрілості, що й дитина.

Цікаво, чи Марія мала ці болючі відчуття у Матвія 12? Ісус був з натовпом весь день, навчаючи, зцілюючи і віддаючи себе. Хтось наблизився до Нього і сказав, що Його брати і мати хочуть Його бачити.

Його сім'я прийшла відвідати Його! Я відчуваю Маріїне піднесення, гордість, яка наповнює її серце за свого первістка, очікування обіймів і радісного привітання. 

Важко уявити, але Ісус вказує на апостолів і каже: “Ось вони моя мати і брати мої.”

Не знаю щодо вас, а моє серце на місці Марії би розбилось. Я б подумала: “Як! Я твоя мама! Я привела тебе у цей світ! Не забувай того, що я зробила для тебе!” Мое самовеличання і гординя вибухнули б, можливо не словами, але точно в думках.

Ми не знаємо, що відбувалось далі, хіба те, що Ісус продовжував служити. Чи була Марія ображена? Імовірно, так. Вона могла здатись і піти додому, але вона залишилася з Ісусом. 

Вона вибрала любов замість образи. Як таке взагалі можливо?

Думаю, Його слова не лягли тягарем на її серце, тому що вона завжди тримала Ісуса з відкритими руками. Вона знала, що Він їй не належить. Його життя і мета були відокремлені від її бажань і материнських почуттів до Нього. З огляду на це, я також вірю, що вона навчилася тримати інших своїх дітей розкритими руками. 

Наші діти - це дар, який нам не належить. Ми повинні повернути їх Богу, Який створив їх на Його подобу. Він знає, що для них краще і що краще для нас. Він просить нас любити їх, вести до Ісуса власним прикладом і відпустити! Звинувачуючи їх, тримаючи образи, маніпулюючи і тримаючи на прив'язі ранить і їх, і нас. 

Важко зрозуміти, що наші діти належать Йому, а не нам, але це найкращий шлях. Це Його шлях.

А ви тримаєте занадто міцно? Чи відкриті ваші руки для Його волі?

Отче! Це так важко. Я знаю, що Тобі це відомо, бо Ти віддав Свого Сина за мене. Прошу про сміливість бачити неймовірність того, як віддаю своїх дітей Тобі щодня! Хоч дні здаються довгими, але роки короткі і я дякую Тобі навіть за найважчі моменти. Дозволь ніколи не брати на себе вину за слабкості своїх дітей, знаючи що вони належать Тобі та є Твоїм даром для мене на короткий час. Дякую за цей дар!