ХодімоЗразок

За образом Божим

Автор: С. Джордж Томас

Пол Бренд ніколи не забував своєї першої зустрічі з прокаженими. Бувши сином лікарів-місіонерів, які працювали на пагорбах південної Індії, Пол звик, що місцеві жителі приходили до його батьків по допомогу. Одного разу він помітив трьох незнайомців, які тяглися до його дому. Їхня шкіра була поцяткована білими плямами, їхні пальці були обрубками, а в одного не було пальців на ногах. Пол спостерігав, як його тато натягнув рукавички й нахилився, щоб помити ноги незнайомцям, перш ніж змастити їхні виразки маззю та намотати бинти на ноги. Його мама вийшла з дому, несучи кошик їжі для чоловіків, але трималася на відстані.

Коли чоловіки пішли, Пол побіг забрати порожній кошик з продуктами, але зупинився на місці, коли його мама закричала: «Не чіпай це!» Він спостерігав, як батько підняв кошик, кинув його у вогонь, а потім зняв рукавички, вимив руки з милом і гарячою водою та змінив одяг. Коли Пол запитав своїх батьків, чому вони поводяться так дивно, батько пояснив: «Це тому, що ці люди прокажені». Від цих слів Пол відчув укол страху. Він чув про прокажених у біблійних історіях і знав, що ніхто ніколи не наближався до них, крім Ісуса.

Як найстаріша зареєстрована хвороба, проказа довгий час вважалася найстрашнішою хворобою, яку тільки можна собі уявити. Ті, хто захворіли на неї, втратили можливість користуватися руками та ногами, а їхні обличчя часто були спотворені. Прокаженим не дозволяли працювати, а найчастіше від них відмовлялися і повністю відривалися від сім’ї. Століттями хворі на проказу мусили кричати: «Нечистий! Нечистий!», щоб попередити всіх, хто до них наближається. Вони були ізгоями, недоторканними, нелюбими. Покинуті та забуті, вони стали самотніми та втратили надію.

Зрештою Пол пішов стопами свого батька й вступив до медичної школи в Лондоні. У школі він зустрів Маргарет, чудову християнку з Південної Африки, яка згодом стала його дружиною. Коли вони закінчили школу, Маргарет була першою в класі, а Пол був відразу за нею. Вони обоє мали бажання присвятити своє життя служінню Господу як медичні місіонери, і Бог відкрив двері для Пола, щоб обіймати посаду викладача хірургії в християнському медичному коледжі в Індії.

Через рік після переїзду до Індії Пол і Маргарет відвідали лікарню для хворих на проказу. Те, що вони побачили, розбило їхні серця, але водночас спонукало до дій. Побачивши пацієнтів, які незграбно шкутильгають по лікарні на сильно забинтованих ногах, безнадійно дивлячись зі сліпих очей і слабо намагаючись усміхнутися своїми спотвореними обличчями, у них обох раптом виникло відчуття: «Це і є саме те, чому ми сюди приїхали». Глибоко вражені муками та стражданнями цих хворих на проказу, Пол і Маргарет Бренд присвятили себе полегшенню їхніх страждань. До цього моменту всі протягом тисячоліть вважали, що проказа роз’їдає придатки людини, поки вони повністю не відпадуть. Але доктор Бренд виявив, що це зовсім не так. Він виявив, що проказа насправді роз’їдає нерви людини, аж поки вона не може мати жодних відчуттів, у тому числі болю. А оскільки вони не відчувають болю, прокажені дуже вразливі до травм, які призводять до втрати кінцівок і спотворення. Це був революційний медичний прорив!

Тож чому Пол відкрив те, чого ніхто не зміг тисячі років до цього? Тому що він підходив до прокажених так, як ніхто, крім Ісуса, ніколи не підходив. Він не дивився на них як на випадки; замість цього він бачив їх як чоловіків і жінок, створених за образом Божим. Він не дивився на хворобу; він дивився на особу. Він дивився поза наслідками прокази в очі тих, хто нею страждав. Він із любов’ю звертав увагу на всі деталі життя кожної людини, допомагаючи їй вирішити її професійні, стосункові та духовні проблеми; тим самим реабілітуючи всю людину. Пол казав: «Ці люди відчували себе такими небажаними, нелюбими й боялися; чим більше я пізнавав їх, тим більше розумів, які вони чудові люди». Тих, кого світ вважав ізгоями, недоторканними та небажаними, Пол бачив як своїх ближніх, яких Бог покликав любити. І в результаті свого відкриття Він зміг допомогти прокаженим, з якими він працював, повернутися до своїх сімей і громад, почати заробляти на життя і поступово відновити свою гідність, допомагаючи їм бачити себе такими, що створені за образом Божим.

Ісус зцілював прокажених, яких зустрічав. Він простив жінці, спійманій у перелюбі. Проводив час із кримінальними податківцями. Духовним провідникам це не подобалося, і вони намагалися переконати Ісуса, що Його час можна використати на кращі речі… кращих, більш «прийнятних та гідних» людей, з якими Він може спілкуватися. Але Ісус, Який прийшов «шукати й спасти тих, хто загинув», відмовився припинити виявляти Свою любов і співчуття до кожної людини, яку Він зустрічав, тому що Він знав, що кожен був створений за образом Божим.

Кого ви вважаєте «прокаженим» — соціального ізгоя, вигнанця, людину, з якою ви не хочете себе пов'язувати, а тим більше торкатися? Самотню дівчину, яка завагітніла і зробила аборт? Молодого чоловіка, який ніколи не знаходив кохання в усіх місцях, де він його шукав, і тому звернувся до гомосексуального життя? Чоловіка, який щойно звільнився з в’язниці після 15-річного ув’язнення за сексуальні злочини? Молоду жінку, котра потрапила в пастку життя наркотиків і проституції? Пацієнта, тіло якого спустошено СНІДом?

Насправді найдавніша хвороба людства сягає корінням в Едемський сад, коли чоловік і жінка вперше піддалися хворобі гріха. І він продовжує мучити наш світ сьогодні. Його руйнівні наслідки очевидні скрізь, куди б ми не звернулися, і ті, хто постраждав від нього, втрачені, хворі, безнадійні та самотні. Бог створив кожного з нас за Своїм образом, і Він покликав нас нести Його образ світові, який відчайдушно цього потребує. Пол і Маргарет Бренд вірили в цю істину глибоко у своїх серцях, і їхнє життя було видимим відображенням їхньої віри. Як Тіло Христа, ми ніколи не можемо дозволити собі забути, що кожен окремий чоловік, кожна жінка, хлопець і дівчина, захоплені гріхом, також створені за образом Божим, і ми маємо єдині ліки — Ісуса, — Який може зцілити їх.

Хто такі «прокажені» навколо вас сьогодні? Попросіть Бога показати вам; потім вийдіть і висловіть їм Його цілющу любов і прощення.

Вірш для запам’ятовування:

Отак пізнали ми, що справжня любов — завдяки Христу, Який віддав Своє життя за нас. Нам також належить віддати життя своє за братів і сестер наших. Якщо хтось має статки і бачить, що віруючий брат його у нужді, але не має до нього співчуття, то як можна сказати, що любов Божа живе в ньому? Любі діти! Любов наша повинна бути не тільки словами й розмовами, а й вчинками, що виявляють справжню любов.1 Іоана 3:16–18