Пасха: від полону до свободи.Зразок

Тиша.

Ми всі її боїмося. Бо завжди хочеться почути відповідь тут і зараз. Нам хочеться «швидше» там, де у Бога власна швидкість руху. Швидкість, яку визначає суто Він.

Так було після вечері старозавітною Пасхою, так було після смерть Христа. Тиша, яка була гучніше за крик.

Ізраїльтяни готують усе до Пасхи. Вони роблять це вперше. Ось агнець вже приготований. Ось одвірки вже помазані кров’ю. Всі вони вже сидять по хатах. І настає ніч від якої залежить їхнє майбутнє. Місто огортає темрява і тиша. А потім цю тишу прорізає крик єгиптян, які втратили дітей. Ізраїльтяни ніби-то у безпеці… Але лише від смерті від Бога.

Що ж робитимуть єгиптяни, які через них втратили найцінніше? Добре, Бог врятував їхніх первістків, але що далі? Тиша… У якій звучало тисяча питань до Бога. Хоча вони знали відповідь.

І ось тисячі років по тому, учнів Христа огортала ще більш дзвінка тиша. В момент, коли Христос скрикнув востаннє, учні втратили усі надії на майбутнє. Ось вони готували вечерю. Ось вони разом з Учителем розділяли хліб і вино. Ось вони втікають. А потім… Смерть. Він же мав бути Царем! Він мав змінити все! А натомість вони сидять у темряві й тиші за міцно закритими дверима. Вони тонуть у власному страху. Невже тепер їхня черга помирати?

Тиша… У якій звучало тисяча питань до Бога. Хоча вони знали відповідь. Як часто у цій тиші тонеш ти і я. Коли попереду невідомість і вона лякає. Ти можеш навіть знати, чого хоче від тебе Бог. Можеш знати відповіді на свої питання. І все одно боятися. Тиша перед першим кроком у невідомість страшна. Але що, якщо Бог завжди має план? Завжди.

Не бійся тиші. А коли настане світанок – впевнено зроби свій перший крок у невідомість. Бог вже там.