Вступ до «Розум — поле битви»Зразок

Отримати бажане

Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки. – Приповісті 3:5–6

Зазвичай я усвідомлюю, чого хочу, і дуже люблю це отримувати. Я така ж, як і більшість людей: не отримуючи бажаного, ми спалахуємо негативними почуттями. (Пригадайте, ці почуття починалися з думок.)

«Я їхала через усе місто, щоб придбати цю сукню, а у вас уже немає мого розміру?»

«Ви кажете, HD-телевізорів не лишилося? Але ж ви рекламували їх у газеті».

Такою реакцією, що виникає в більшості з нас, коли не отримуємо бажаного, ми робимо людей, які перебувають поряд із нами, нещасними. Нас або не навчали цього в школі, або це може бути вродженим. До речі, даючи вам як приклад цитати, наведені вище, я розмірковувала про вітрину в продуктовій крамниці. Молода мама, штовхаючи свій візок, зупинилася біля полиці з крупами. Її дитина, віком до двох років, потягнулася до коробки «Дай! Дай!».

«Ні, — відповіла мати. — У нас удома ще багато». Вона поклала іншу коробку з крупами у візок.

«Дай! Дай!» — не припиняла дитина. Але не отримавши жодної відповіді, вона почала битися й кричати. Мама, молодець, не поступилася, натомість спрямувавши візок до іншого ряду, щоб відволікти дитину. Спостерігаючи за такою поведінкою, я зробила висновок: саме так ми всі поводимося більшість часу. Не отримавши чогось бажаного, омріяного, ми починаємо нервувати.

«Ми з Джеком обидва претендували на одне підвищення. Я довше пропрацювала в компанії, і мої показники продажів були вищими, — розповідала Донна. — Отож підвищення заслужила я, але роботу отримав він».

«Беручись за останній тест есе, я мала 98 балів, — сказала Енджі. — Додаткових 100 дали б мені загальний середній бал 4.0, і я стала б найкращою студенткою у своєму випускному класі. Але зі своїми 83 я стала лише п’ятою. Я заслужила 100 балів, але вчитель мене незлюбив».

Розгляньмо ретельніше цю проблему. Згадані вище люди, не отримавши бажаного, зробили одну спільну заяву: «Я заслуговував, але не отримав цього». Надто часто ми, християни, очікуємо ідеального, безпроблемного життя. Ми жадаємо успіху, щастя, радості, спокою й багато іншого. Коли ж нам заважають, ми ображаємося й починаємо скаржитися. Хоча Бог і прагне для нас гарного життя, та настануть часи, коли маємо бути терплячими й стриманими, раптом щось не виходить по-нашому. Ці розчарування перевіряють наш характер і рівень духовної зрілості. Насправді вони показують, чи готові ми до просування.

Постає питання: чому ми вважаємо, що завжди повинні бути першими, тоді як інші мають отримувати нижчу позицію? Чому ми вважаємо, що маємо право на ідеальне життя? Можливо, іноді ми думаємо про себе більше, ніж варто. Покірний дух дозволяє зайняти місце позаду й чекати, допоки Бог виведе вперед. У Божому Слові читаємо, що успадковуємо обітниці за вірою й терпінням. Звісно, довіра Богові — це добре, та чи зможемо її зберегти, раптом стикнувшись з несправедливістю життя?

Диявол грає з нашим розумом. Здебільшого від злого духа ми чуємо негатив: «Ти на це не заслуговуєш, ти — нікчема, ти — дурна і т.д.». Однак час від часу він застосовує інший трюк: каже нам про те, як наполегливо ми працюємо, чи яке право маємо. Хочу зауважити, що, послухавши й повіривши в це, ми можемо відчути себе ошуканими або почуватися використаними. Отож, не отримавши бажаного, ми розклеюємося, кажучи: «Я на це заслужив!» І тоді ми гніваємося не лише на начальника, вчителя чи когось іншого, але й Бог підпадає під цю категорію, адже саме Він не дав нам того, що, на нашу думку, ми заслужили. Великою помилкою було сказати «ми заслужили», бо, не отримавши бажаного, починаємо себе жаліти. Отже, можна прийняти таке ставлення або визнати наявність вибору навіть у таких обставинах. Я можу вирішити сприймати життя таким, як воно є, і зробити все, від мене залежне, або скаржитися на його недосконалість.

Історія Йони — це історія зовсім не про кита. Наша увага має бути на подіях, що відбулися згодом. Йона оголосив, що через сорок днів Бог знищить місто Ніневію, але народ покаявся. Оскільки Бог прислухався до їхніх вигуків, Йона розгнівався. «А тепер, Господи, візьми мою душу від мене, бо краще мені смерть від мого життя!» (Йона 4:3).

Сумно, чи не так? Йона скоріше хотів бути правим, ніж побачити спасенних 120 000 людей. Наші обставини зазвичай не такі драматичні, однак для багатьох людей краще сидіти й жаліти себе, слухаючи диявольський шепіт і пропустивши щось від Бога, ніж просто довіряти Господу в кожній ситуації.

Принагідно хочу відкрити вам секрет християнського життя: маємо повністю віддатися Богові. Затямте: підкори ви Йому свою волю — і ніякі події не розізлять вас. Якщо Бог не дає нам бажаного або того, що просимо, то наша віра є достатньо сильною, щоб сказати: «Боже, не моя воля, а Твоя!» 

Допоможи мені, Боже! У мене часто виникають сильні бажання, та, не отримуючи бажаного, я засмучуюсь. Пробач мені й нагадуй, що Ісус не хотів помирати на хресті, але жив, повністю підкоряючись Твоїй волі. Прошу Тебе іменем Ісуса Христа допомогти мені жити в повній покорі, радіючи тому, що даєш. Амінь.