Вступ до «Розум — поле битви»Зразок

Добре продуманий план

Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла (змагаючись лише з фізичними супротивниками), але проти початків, проти влади, проти (пануючих духів) світоправителів цієї темряви, проти (надприродних) піднебесних духів злоби. - Ефесян 6:12

«Як ти міг? — кричала Хелен. — Як ти взагалі зміг таке втнути?»

Том безпорадно дивився на дружину. Він зрадив її, вчинивши перелюб; визнав свої грішні дії і попросив дружину йому пробачити.

«Я не планував ніякого роману», — заперечив Том зі сльозами на очах.

І він не обманював, це була щира правда. Том усвідомлював, що чинить неправильно, проте не замислювався над наслідками своїх дій . Після майже години благань він сказав дещо, що допомогло Хелен почати розуміти його і врешті-решт пробачити.

«Я був невірним тобі ще до того, як вчинив перелюб». Він пояснив, що вони постійно були чимось заклопотані та не проводили час разом, що йому не подобалися деякі речі в їхньому шлюбі, проте дружина рідко виділяла час, щоб вислухати його. 

 Саме так чинить сатана. Він закидає в наш розум роздратування, невдоволення, сумніви, страхи чи виправдовування. Він робить це неспіхом (адже на всі добре обмірковані плани потрібен час).  Все почалося з того, що у Тома виникли сумніви, чи дійсно Хелен його кохає . Вона не дослухалася до нього і рідко відповідала взаємністю на залицяння. Відтак ці думки не давали йому спокою, він постійно над цим розмірковував. Щоразу, коли Томові не подобалися якісь вчинки Хелен, він це запам’ятовував і додавав до свого списку невдоволеностей.

Воно й не дивино, що одного разу його вислухала й пожаліла колега. Якось вона промовила: «Хелен не заслуговує на такого чуйного, турботливого чоловіка як ти» (тож диявол працював і над нею). Отож із кожним крихітним кроком уступаючись із правильного шляху, Том виправдовував свої дії: якщо Хелен не слухає мене, то є люди, які радо зроблять це. Попри слово «люди», насправді він мав на увазі жінку з суднього кабінету. І вона його слухала. Так вже сталося, що кілька тижнів потому Том обійняв її. Зауважимо, що роблячи це, він бажав відчувати таку ж турботу від дружини. Тож прості, невинні обійми, принаймні так здалося. Тома це не насторожило — диявол ніколи не поспішає. Йому потрібен час для здійснення своїх планів. Сатана не одразу розпалює людей бажаннями. Натомість ворог нашого серця починає з дрібниць — крихітного невдоволення, маленьких бажань — ось де початок.

Історія Тома дуже подібна до історії одного сорокарічного бухгалтера: її звинуватили в крадіжці майже трьох мільйонів доларів у компанії, де вона працювала. «Спершу я взяла лише дванадцять доларів. — розповідала вона. — Мені потрібно було саме стільки, щоб сплатити мінімальну суму заборгованості на кредитній картці. Я планувала все повернути». Але ніхто її не спіймав, тому за два місяці вона знову «позичила». Врешті решт компанія опинилася на межі банкрутства до того моменту, як її викрили у крадіжці. «Я не хотіла завдати комусь шкоди або заподіяти щось лихе», — розповідала вона. Її наміри не стосувалися чогось великого, грандіозного — просто взяти невеличку суму грошей. Прокурор заявив, що вона обкрадала компанію майже двадцять років.

Власне цим я хочу показати, як діє диявол — повільно, старанно й невеликими кроками. Дуже рідко він атакує, чи нападає на нас, прямо. Все, що потрібно сатані, — шпарина, можливість укласти в наші голови нечестиві, егоїстичні думки. Не відкинь ми їх — і вони залишаться в нашому серці. Відтак диявол і далі слідуватиме своєму злому, руйнівному плану. Тож не дозволяймо цим хибним думкам оселитися в наших головах. Апостол Павло писав: «Зброя бо нашого воювання . . . міцна Богом. . . . (Ми) спростовуємо аргументи, припущення та міркування й будь-що гордовите і зверхнє, що підіймається проти (справжнього) пізнання Бога; і полонимо всі думки й знання на послух Христові» (2 Коринтян 10:4–5).

Господи Ісусе, іменем Твоїм я благаю про перемогу. Допоможи мені полонити кожну думку. Допоможи не дозволити словам диявола залишитися в моїх думках і вкрасти мою перемогу. Амінь.