Вступ до «Розум — поле битви»Зразок

«Мені не сила!»

Сьогодні взяв я за свідків проти вас небо й землю, життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє… – Повторення Закону 30:19

Коли Бог починає вказувати нам на неправильну поведінку, дуже легко просто відповісти: «Мені не сила». Однак потрібна справжня сміливість і віра, щоби заявити: «Я готова до відповідальності за своє життя: змінювати його й виправляти». Проте зауважу, що невизнання, тобто несприймання проблем є головною перешкодою на цьому шляху. Неправильні речі не зникають лише тому, що ми відмовляємося їх визнавати. Часто ми щось накопичуємо й від чогось нерідко ховаємося. Однак, доки ми так діємо, доти ці речі матимуть над нами владу. Питання, поховані невирішеними, ніколи не зникнуть.

Зізнаюся щиро, довгі роки я відмовлялася розібратися з наслідками сексуальної наруги, що тяглися з самого дитинства. Батько знущався наді мною, тому я пішла з дому, щойно мені виповнилося вісімнадцять років. Я була переконана, що таким чином утечу від проблеми. На жаль, я не усвідомлювала, що проблема засіла в моїй душі — думках, поглядах і словах. Це надзвичайно вплинуло на мої вчинки й усі мої стосунки. Я поховала своє минуле, накладаючи на нього інші накопичені речі. Мушу зазначити, що нам не слід жити минулим: насправді Боже слово закликає нас забути й відпустити. Однак це не означає, що можемо ігнорувати наслідки, вдаючи, ніби нам не боляче, коли насправді навпаки.

Отже, довгий час я погано поводилася, мала негативне ставлення й багато виправдовувалася. Я не розв’язувала проблем минулого, натомість просто жаліла себе, промовляючи: «Мені не сила. Не я винна, що мене ображали». Звісно, це було не моєю провиною, однак на мені лежала відповідальність дозволити Богові зарадити мені в цій ситуації, допомігши подолати всі перешкоди, отримані внаслідок насильства.

Звісно, Бог не зволікав і почав звільняти мене, указуючи на всі неправильні думки й помисли, які я допустила у свій розум, які прийняла. Спершу вони мали змінитися, і потім уже — моє життя. Зізнаюся, спочатку я навіть не хотіла брати відповідальність за свої думки. Я вважала, що не спроможна завадити їм — вони просто приходять мені в голову! Зрештою я дізналася, що здатна сама відсівати думки, тобто можу обирати й усвідомлювати, про що думаю. Я збагнула, що зовсім не обов’язково приймати все, що спадає мені на думку. Відтак можемо відкинути неправильні думки, замінивши їх на правильні. Отож замість почуватися безпорадною щодо власних думок і помислів, які сповнюють розум, я мушу зробити щось добре.

Хочу наголосити, що значна частина нашого мислення — це звичка. Якщо регулярно думати про Бога й добрі речі, то благочестиві думки стають чимсь природним. Тисячі думок щодня пролітають крізь наш розум. Може здаватися, що ми поза контролем, проте це не так. Попри те, що плекання хибних думок не вимагає жодних старань і зусиль, розум, сповнений добрих і правильних думок є результатом нелегкої праці й великих зусиль. Упровадження змін не відбудеться без бою! Наш розум — це поле битви, і саме наші думки є об’єктом упровадження головної стратегії диявола щодо нашого мислення. Відпусти ми контроль над власними думками — і диявол умить захопить нас і переможе. Уникнути цього можливо, прийнявши тверде рішення думати за Божим зразком, за Його стандартом. Ми постійно постаємо перед вибором. Як він виникає — бере початок з нашого мислення. Наші думки стають нашими словами й діями.

Зауважимо, що Бог дав нам владу приймати рішення й обирати правильне мислення замість неправильного. Та щойно зробивши цей вибір, ми не повинні зупинятися — постійно обираймо правильні думки. Це рішення не приймається раз і назавжди, але воно стає простішим. Що більше ми наповнюємо власне життя Словом Божим, читаючи й досліджуючи Біблію, а також молитвою, хвалою і спілкуванням з іншими віруючими, то легше нам завжди обирати правильні думки.

Може здатися, ніби я стверджую, що намагатися жити по-християнськи — це не що інше, як суцільна боротьба. Частково це правда, але це лише фрагмент історії. Дуже багато людей хоче мати переможне християнське життя, при цьому не воюючи. Однак саме перемога й означатиме здолання труднощів і перешкод. Також на додачу маємо пам’ятати: не коритися Богові важче, ніж обрати життя в перемозі. Так, битв не уникнути, але, зрештою, воно того варте. 

Хочу наголосити, що правильні думки вимагають практики. Це не завжди легко, адже фокусуватися на доброму — це неприродньо для нас. Однак, усвідомлюючи, що це шлях до життя — як нині, так у вічності — варто докладати максимум зусиль і боротися за позитивні думки й помисли. Саме в періоди бомбардування сумнівами й страхами нам потрібно зайняти правильну позицію. Ми не хочемо знову повертатися до виразу: «Мені не сила». Натомість ми прагнемо вірити й проголошувати: «Бог зі мною. Він зміцнює мене. Бог допомагає мені перемагати». Апостол Павло сказав так: «А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав (зробивши нас переможцями). Отож, брати любі мої, будьте тверді, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі (повсякчас перевершуйте, будьте на висоті, робіть більше, ніж достатньо в служінні Господу), знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі (ніколи не буде марною чи безцільною)!» (1 Коринтян 15:57–58).

Ми спроможні не тільки обирати, але й свідомо робити свій вибір. Не виштовхуючи хибних думок із розуму, ми дозволяємо останнім захоплювати нас, полонити. Потрібен час, аби навчитися обирати добре й відкидати зле. Ніхто не обіцяє нам легкого шляху, але, беручи на себе відповідальність і роблячи правильний вибір, ми таким чином рухаємося в правильному напрямку в служінні Господу. 

Всемогутній Боже, нагадуй мені про те, що кожного дня я не тільки можу, але й роблю вибір. Будь ласка, допоможи мені стежити за власними думками, обираючи лише ті, які допоможуть подолати диявола й виграти бій за свій розум. Молюся в ім’я Ісуса. Амінь.