Жінка, взята в перелюбі. Та, кого милість підняла з пилу

Я не знаю, чому я досі жива.
Мені здається, я мала померти там — просто на тому камінні.
Вони ж мене схопили, мов річ. Навіть не дали вдягтись. Навіть не дали нічого сказати.
Просто тягнули. І всі бачили. Я бачила, як на мене дивились.
І я не могла дихати — не від сорому, а від страху.

Я реально думала, що зараз закінчиться.
Один камінь — і все.
Я навіть шукала очима, хто буде перший.

А Він просто…сидів.
Сидів і писав щось у пилюці.
Вони кидали в Нього словами, а Він писав.
І потім підвівся, щось сказав — і знову сів.
А після цього я чула тільки, як падає каміння. І як кроки віддаляються.

Я стояла.
Я не знала, чи я ще живу, чи вже ні.
А Він тоді сказав: “Де твої обвинувачі? Я тебе не засуджую. Іди.”

Я не знала, куди.
Я не знала, що робити.
Я просто… я просто залишилась жити.

Я вижила. І я більше не така, як була.